Цікаві цифри про стан музичного ринку надходять зі Швеції, яка є домівкою найуспішнішого європейського веб-порталу потокової музики.

Отож, в першій половині цього року доходи від потокової музики зросли на 79.4%. Водночас, доходи від завантажень музичних творів зменшились на 14%, а продаж музики на цифрових носіях впала на 2.2%.

Однак, в цілому музичні продажі зросли у Швеції на 30.1%, що не може не тішити представників музичної індустрії.

Завдяки поширенню технологій 3G і 4G та збільенню на руках у користувачів кільності портативних пристроїв, які дозволяють бути підключеними до всемережжя 24 години в добу, суттєво змінюються звички користування інтернетом і, зокрема, прослуховування музики.

Тенденція переорієнтації меломанів на користування потоковими сервісами ще не настільки промовиста в решті країн ЄС, проте можна припустити, що зважаючи на активну участь найбільших надавачів стільникового зв’язку, які додають підписку, наприклад на той той же Spotify чи Deezer, до своїх пропозицій для контрактних абонементів, частка потокової музики тільки збільшуватиметься.

На фронті правового наступу музикантів з приводу розрахунку роялті, яке повинно сплочуватись з продажу цифрової музики, цими днями можна спостерігати нові баталії проти музичних гігантів Universal та Warner.

Новий позов проти Universal подав гурт The Temptations. Нагадаємо, що компанія Universal була відповідачем і програла в справі за позовом продюсера Eminem – FBT Productions, так званій справі “Емінема”, яка створила прецедент в питанні перерахунку роялті, що музиканти отримують з продажу цифрових записів, на більш вигідних умовах, ніж з продажу фізичних носіїв.

Проти Warner позов подали Sister Sledge та співак Ronee Blakely. Аргументація артистів ідентична, як і у інших справах, – вони наполягають, що музичне видавництво незаконно трактує продаж цифрової музики так само, як і продаж музики на фізичних носіях, в результаті чого суттєво занижується винагорода, яка сплочується музикантам. Особливо обурливим для музикантів є те, що музичні видавництва продовжують вираховувати з винагороди музикантів за продану цифрову музику видатки на “упаковку” і “браковані носії”, які традиційно стягуються з частки роялті музикантів при продажах фізичних носіїв (факт, який шокує не менше сам по собі).

Низка судових суперечок з приводу “цифрового” роялті демонструє, що музичні мейджори все ж мусять розплачуватись за привласнення прав, які їм не могли належати за договорами.

В одній з таких гучних справ, де музиканти Cheap Trick, The Allman Brothers, The Youngbloods та інші звернулись з позовом проти Sony щодо роялті, яке музичний мейджор завинив перед артистами за продаж їх записів у цифровому форматі.

Суть спору полягає в тому, що на думку Sony роялті на записи у цифровому форматі повинно сплачуватись за тим же принципом, який застосовується до фізичних носіїв, іншими словами – з вирахуванням усіх традиційних стягнень після яких музикантам залишається мізерний відсоток від роздібної ціни фізиного носія. Однак, на переконання музикантів Sony мусить сплачувати рівно половину від сум, які надходять за ліцензійними договорами на продаж цифрової музики.

Зараз виглядає на те, що сторони спору можуть досягнути мирової угоди, за якою Sony сплотить музикантам 7,95 млн. дол. США компенсації за недонараховане роялті за минулі роки. З них 2,5 млн. дол. складає оплата послуг юристів, адже справа тягнеться ще з 2006 року. За угодою музиканти також отримають підвищення ставки винагороди, яку вони отримають за продаж цифрових записів, на 3 відсотки, як визнання того, що продаж цифрової музики має нижчу собівартість, аніж продаж музики на традиційних носіях.

За оцінками експертів, це підвищення на 3 відсотки становить орієнтовно 2 центи США з однієї завантаженої стежини на iTunes вартістю 99 центів. Тож, на жаль, можна констатувати, що зменшення собівартості продажу музики через інтернет не впллине суттєво на збільшення надходжень на користь самих музикантів, що, звчайно, шокує усіх, хто покладав великі надії на розвиток цифрового музичного ринку та більшу фінансову незалежність музикантів завдяки продажу своїх творів, оминаючи видатки, пов’язані з виробництвом та транспортуванням фізичних носіїв.