В Китайській Народній Республіці триває попереднє обговорення змін до Закону про авторські права, які розробляє Національне агенство з авторських прав.

Пропозиції агенства привернули увагу світової громадськості, позаяк нова редакція ст.46 дозволяє записувати музичні твори, права на які належать іншим правовласникам без отримання від від них відповідного дозволу, після спливу трьох місяців з дня оприлюднення пісні та за умови дотримання вимог статті 48.

Можемо тільки уявити як затамували подих читачі цього допису. Отож… зміни до стаття 48
передбачають порядок використання таких музичних творів: охочі записати вже оприлюднену кимось пісню повинні звернутись із заявою до Національного агенства з авторських прав в якій вказати ім’я автора та назву оригінального музичного твору та протягом місяця сплатити визначену суму роялті за використання пісні на користь організації колективного управління авторськими правами – Асоціації музичних авторських прав Китаю.

Мабуть, багато хто зітхнув з полегшенням, що узаконення піратства в Китаї не відбудеться, проте ці новації все-рівно викликають обгрунтоване обурення пропонованою революцією в авторському праві.

Очевидно, якщо державне агенство самостійно встановлюватиме вартість ліцензій та діятиме як уповноважений представник авторських прав авторів оригінального музичного твору, то це означатиме, що вони не зможуть ані самостійно визначати винагороду за плоди власної творчої роботи, ані не матимуть жодних мотивацій інвестувати в популяризацію написаних ними пісень.

Без сумніву, такі новації підривають основи музичної індустрії, тому викликали шквал критики не тільки за кордоном, а й у самому Китаї.

Поряд з цим механізмом примусового ліцензування, проект пропонує також дуже суттєво, в два рази, підвищити штрафи за піратство, піднявши максимальну планку до 500 тис. юанів, що становить близько 1млн. 300 тис.грн.

За повідомленням УНІАН всесвітньовідомий історик Тімоті Снайдер звернувся до інформаційного агенства із офіційною заявою про порушення своїх авторських прав з боку видавців збірки “ОУН и УПА: исследования о создании “исторических” мифов” (Київ, 2012).

За словами професора Єльского університету його допис з блогу у “New York Review of Books” було передруковано у збірці, виданій Міжнародним антифашистським фронтом та Міжнародним доброчинним фондом “Дніпро-Січ” (співголовою якого є нардеп від ПР Вадим Колесніченко), без дотримання авторських прав, адже він специфічно відмовив на запит видавців про дозвіл на передрук.

У зв’язку з порушенням його авторських прав Тімоті Снайдер вимагає публічних вибачень, знищення усіх паперових примірників виданої збірки, та вилічення цифрових компій книги з обігу в інтернеті. В зворотньому випадку історик має намір використовувати правові засоби захисту своїх прав.

Пояснюючи свою позицію, Тімоті Снайдер зазначив, що історична пам’ять та історична політика є чутливою та вибухонебезпечною сферою, а поведінка видавців збірки не є зразком ані цивілізованості, ані чутливості, тому вона наносить шкоду не лише особисто йому, але й самій Україні та її образу в усьому світі.

Не так давно ми писали про ініціативи в ряді країн світу, які мали на мету запровадити цензуру у всемережжі того чи іншого гатунку. Цього разу неприємно здивували американські політики.

Представники республіканської партії спрямували на розгляд легіслатури штату Нью Йорк законопроект, який вимагає від веб-сторінок з місцевою пропискою (соціальних мереж, форумів, бюлетенів, та будь-яких інших ресірсів, на яких користувачі можуть залишати власні повідомлення) видаляти коментарі, які залишаються анонімними користувачами, з метою не допустити “зловмисних і безпідставник політичних нападок”.

Законопроект також зобов’язує власників сайтів оприлюднювати контактну інформацію про осіб, які вимагатимуть видалення анонімних коментарів. За аторами анонімних повідомлень зберігається право оприлюднити свою особу, якщо вони схочуть запобігти видаленню коментарів.

Очевидно, законопроект не має жодного шансу пройти випробування в судах, зважаючи на існування загальновідомої Першої поправки до Конституції США, яка гарантує свободу слова й надзвичайно широко традиційно трактується американськими судами.